Повертаємось до традицій святкування Водохреща

Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня.

Свято це пов’язане з хрещенням  Ісуса Христа в річці Йордан. За часів його земного життя, хрестили лише дорослих людей, які повністю відчули віру в єдиного Бога і усвідомили його присутність в серці.

Коли Ісус Христос прийняв хрещення в Йордані та вийшов на берег, то з небес почувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з’явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Напередодні Водохрещі весь люд святкує другий Свят Вечір або «Голодну кутю». Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».

А зранку ходять до церкви святити воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім’ї, хату, інші будівлі, криниці.

Українці вірують, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби. Залишається загадкою той факт, що хрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду.

За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася під відкритим небом, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест («йордан») і ставили його поруч з ополонкою. Тоді й був поширений звичай занурюватися в ополонку, вважалося, що така вода лікує від різних недуг, надає бадьорість, силу та здоров’я. А скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко прикрашати хрест барвінком і гілками сосни.

За традицією до цього свята жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість, дівчата у свячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещі протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.

Звертали увагу і на народні прикмети того дня. Якщо на Водохреща день ясний — хліба будуть чисті, похмурий — буде у хлібі повно «сажки»; іде лапатий сніг — на врожай.

У цей день в селах і містах влаштовувались багатолюдні хресні ходи до річки. Крім ікон і церковних хоругв учасники цих процесій несли запалені «трійці» — три свічки, перевиті зіллям васильків, чебрику та інших квіток. Акт освячення води в багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць порожніми набоями або у небо одночасно випускали голубів, попередньо прикрашаючи їх стрічками з кольорового паперу.

Після Водохрещі розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час різноманітних народних гулянь, на яких молодь збиралась на вечорниці, сім’ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості з метою закликати весну.

Сьогодні ми звертаємося до народних традицій, щоб усвідомити свою причетність до багатовікового спадку, який живить джерело народної мудрості та надихає нас на збереження та передачу їх молодому поколінню.

Анонс святкового заходу до Водохреща