Коломієць Антон Васильович
16.12.1988–20.12.2022
Антон — уродженець Голопристанщини, щирий патріот своєї країни. Ще під час навчання у Херсонському державному університеті його називали «Бендера» — за принципову позицію, відстоювання української мови, за значок із тризубом, який він носив із гордістю. Україна була для нього не гаслом — вона була суттю.
Антон закінчив факультет культури і мистецтв Херсонського державного університету, здобув фах режисера телебачення. Працював лаборантом на факультеті, а згодом — на херсонському телебаченні. Багато років він віддав телеканалу «Скіфія», який пізніше трансформувався у філію «Суспільного. Херсон».
Для тисяч херсонців Антон був обличчям і голосом ранку. Шість років поспіль жоден ранок у місті не починався без його прогнозу погоди. Його фраза «І хай все у вас буде добре» стала традицією, побажанням, яке люди несли з собою в день.
Та Антон був не лише у кадрі. Він був серцем ефіру. Режисер прямих трансляцій, людина, завдяки якій виходили ранкові програми, тримався темп, народжувався настрій. Після реорганізації «Суспільне. Херсон» Антон працював на інших херсонських каналах — «ТвійПЛЮС» та «ВТВ плюс».
Колеги згадують його як людину-свято, людину світла. Душа компанії. Він ніколи не мав ворогів. Його знали й любили. Ефіри з ним були «заряджені на позитив», усмішка не сходила з облич — ні в нього, ні у ведучих, ні у гостей. Він співав українські пісні, носив вишиванки, цінував усе НАШЕ.
Антон мав проблеми зі здоров’ям — хвороби серця та нирок. За всіма медичними показниками він був непридатний до військової служби. Але не бути осторонь — це був його внутрішній закон.
Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, Антон зробив свій вибір. Він сказав дружині Юлії слова, які стали його правдою:
«Як я відповім дітям на питання, що робив під час війни? Як скажу, що сидів удома і чекав, коли ЗСУ звільнять мою землю?»
Коли почалася повномасштабна війна, Антон вивіз родину з окупованого російськими військовими міста і приєднався до лав Збройних Сил України, став бійцем 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.
Єдиною «зброєю», яку він тримав до війни, був мікрофон, а набоями — слова. І ось він опинився там, де справжнє пекло.
Його бригаду згодом направили на Бахмутський напрямок.
Туди, де було найважче.
Свій 34-й день народження — 16 грудня 2022 року — Антон зустрів у війську. Він зателефонував додому й, як завжди, сказав: «Все буде добре». Але блиску в очах уже не було. Лише сум…
20 грудня 2022 року Антон Коломієць загинув у боях за Бахмут, поблизу села Озарянівка Донецької області.
Колеги й друзі писали про нього з болем, який не вміщується в слова.
Писали, що він був справжнім.
Справжнім чоловіком для дружини.
Справжнім батьком для дітей.
Справжнім сином для батьків.
Справжнім другом.
Справжнім патріотом для Батьківщини.
Його називали людиною з крилами — тією, що літала у творчому пориві. Людиною «Агонь». Людиною, яка могла співати в коридорах, засівати на Новий рік, тримати прапор, проходячи блокпости. Людиною, яку неможливо було не любити.
Ще 26 листопада, у День пам’яті жертв Голодоморів, Антон написав у Facebook слова, що стали пророчими:
«90 років тому вони вбивали нас голодом… зараз вбивають кулями… Україна була, є і буде!!!»
Антон Коломієць став 44-м працівником медіа, який загинув від початку повномасштабної російської агресії.
У нього залишилися дружина Юлія та двоє синів, батьки, брат.
Його любов. Його продовження. Його життя.
Антон — це пам’ять.
Антон — це світло.
Антон — це любов, яка не закінчується.
Низький уклін Герою.
Вічна і світла пам’ять.
20 грудня 2022 року Коломієць Антон героїчно загинув на 35-му році життя в боях за Бахмут в Озарянівці на Донеччині від ворожого обстрілу, рятуючи своїх побратимів.
Тіло Антона кремували. Рідні чекають визволення Херсонщини, щоб там поховати його прах.
У журналіста залишилися дружина, двоє синів, батьки та брат.
Нагороди:
- орден «За мужність» III ступеня (посмертно).