Раковський Сергій Миколайович
17.07.1986-29.07.2022
Народився 17 липня 1986 року в селі Посад-Покровське на Херсонщині. Після закінчення 11 класів середньої школи опанував професію кухаря-кондитера в технічній школі міста Каховка. Спочатку працював за спеціальністю, потім – на автозаправках. У 2006 році влаштувався на підприємство «Херсон-авіа», де випускали легкомоторні літаки. Унаслідок роботи зі смолою, якою вкривали крила літаків, у чоловіка почалася екзема (запальне захворювання шкіри), тож довелося звільнитися.
У березні 2013 року Сергій долучився до 16-го окремого батальйону внутрішніх військ МВС України (в/ч 3056), який дислокувався в Херсоні. З 2014 року брав участь в АТО. Під час однієї з ротацій у селі Виноградному на околиці Маріуполя Сергій познайомився з хлопцями з «Азова». Чоловік був вражений порядком у цьому підрозділі, устроєм і духом братерства, тож подав рапорт про переведення. Після «Курсу молодого бійця» у квітні 2018 року його зарахували до «Азова».
«Син постійно говорив, що любить свою справу. Що бути військовим – мрія його життя», – розповіла мати Галина Архипівна.
Паралельно Сергій почав заочно навчатися в Херсонському державному аграрно-економічному університеті за спеціальністю «Агроном».
На посаді навідника від початку до кінця пройшов кампанію на Світлодарській дузі, діставши контузію під час артдуелі. Після лікування знову став у стрій. Ясон швидко розвивався в артилерійській справі, був перспективним військовим, кандидатом на посаду головного сержанта взводу. Займався спортом, щоранку бігав по 5 кілометрів.
У лютому 2022 року обіймав посаду командира міномета 2-ї обслуги міномета 2-го мінометного взводу мінометної батареї 1-го батальйону оперативного призначення.
«Ясон був дуже справедливим і чесним. А ще дуже веселим. Посмішка не сходила з його обличчя. Коли він усміхався, то зверху було видно золотий зуб, і ми завжди його підколювали. Ще запам'ятав Ясона тим, що він безмежно любив свого сина Іллю. Постійно про нього говорив, особливо коли до відпустки залишалося зовсім трохи. А як вона наставала – одразу їхав до сина. На війні це був той боєць, на якого завжди можна було покластися. За Ясона я міг взагалі не переживати: поставив йому задачу на бойових, він її добре виконає. Дуже відповідальною людиною був Сергій», – розповів побратим Лемко.
З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій просив рідних якомога швидше поїхати в більш безпечне місце. Село, де живе родина Раковських, знаходиться між Миколаєвом і Херсоном, воно було транзитною зоною для російської техніки.
«Він мені дав доручення – зібрати документи та всіх вивезти. Я так і зробив: на півтора року я з мамою та бабусею поїхав на Тернопільщину. Також наказав спалити його військову форму. Нам було важко це зробити, але розуміли: якщо окупанти зайдуть у село і знайдуть її, то нікого не пошкодують. Вдалося заховати нагороду, проте, на жаль, посвідчення до медалі не збереглося», – розповів старший брат Юрій.
Сергія поховали з військовими почестями 21 червня 2023 року на Берковецькому кладовищі в Києві.
Нагороди:
- медаль «За оборону Маріуполя» (прижиттєво)
- орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)