Маляр Володимир Олександрович

23.02.1997-01.04.2022

Володимир Олександрович народився 23 лютого 1997 року в селі Федорівка Херсонського району Херсонської області. Після закінчення школи Володимир обрав професію пенітенціарія: його батько Олександр довгі роки працював електриком у колонії, а сам хлопець набував досвід у цій сфері працюючи інспектором відділу охорони Дар’ївської виправної колонії №10, згодом познайомився зі своєю майбутньою дружиною. У 2017 році він пішов на строкову службу, але не зупинився на цьому – підписав контракт і залишився в 15-й бригаді оперативного призначення Національної гвардії України ім. Героя України лейтенанта Богдана Завади. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення росії Володимир у складі свого підрозділу був під Запоріжжям. Батьки залишалися вдома на Херсонщині, яка швидко опинилася під окупацією. У регіоні окупанти шукали осередки спротиву та родичів українських силовиків, тож колеги Маляра мусили прибрати з гаджетів світлини, документи й будь-які згадки про службу в ДКВС, аби не привертати уваги ворога. Через це світлин із Володимиром під час служби в колонії майже не збереглося.

25-річний нацгвардієць, старший солдат Володимир Маляр, загинув 01 квітня 2022 року під Запоріжжям в запеклих боях із ворогом, мріючи звільнити рідну Херсонщину та знову побачитися з сім’єю.

Захисник із побратимами потрапив під страшний обстріл. До місця загибелі нацгвардійця довго не могли підібратися, адже територія відійшла до «сірої зони», яку ворог активно обстрілював. Поступово побратими слідкували за місцем через дрон, але евакуація тіла ніяк не осущестевлювалася. Забрати останки Володимира Маляра вдалося лише через рік і два місяці, коли ЗСУ дещо потиснули окупантів і зайняли локацію. Тоді евакуаційна група вчасно прибула, забравши після боїв тіла українських воїнів.  

Володимир Маляр за коротке життя пройшов шлях від варти виправної колонії до гранатометника роти оперативного призначення на броньованих машинах 2-го батальйону, був снайпером, а у широкому контексті війни став навідником тієї ж роти. Він був сином, чоловіком, другом, колегою та справжнім воїном.

У червні 2023 року, понад рік після загибелі, полеглого воїна перепоховали в рідному селі Федорівка Дар’ївської громади. 

Нагороди:

- медаль «За військову службу Україні» (посмертно).