Забунов Іван Сергійович

29.11.1994-28.04.2022

Військовослужбовець 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади.

Іван Забунов народився 29 листопада 1994 року в селі Любимівка Іванівської селищної територіальної громади Генічеського району Херсонської області. Був старшою дитиною в родині, мав молодшу сестру. Батько працював трактористом-механізатором, мати – продавчинею. З дитинства Іван ріс щирою, доброю та відкритою людиною – завжди усміхнений, уважний до інших, готовий прийти на допомогу.

З 2001 року по 2012 рік навчався у Любимівській загальноосвітній школі  І-ІІІ ступенів, де особливо захоплювався футболом. Це була його велика мрія й пристрасть: він грав за шкільну команду, слідкував за матчами та чемпіонатами, наслідував відомих футболістів. Його кімната була наповнена спортивними нагородами – грамотами, медалями, кубками.

Після школи Іван вступив до Державного професійно-технічного навчального закладу «Новокаховське вище професійне училище», де здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів. Батьки підтримали вибір сина. Навчання йому подобалося, він планував працювати за фахом.

У 2014 році Іван проходив строкову військову службу в Одеській області, де служив старшим механіком-водієм. Здобута спеціальність стала йому в нагоді саме у війську. Після повернення з армії працював у муніципальній охороні міста Нова Каховка.

У жовтні 2019 року Іван свідомо підписав контракт із 79-ю окремою десантно-штурмовою Таврійською бригадою. Служив солдатом-навідником десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону, мав позивний «Зуб». Був учасником Операції об’єднаних сил, ніс службу на передових позиціях Донецького та Луганського напрямків. Брав участь у боях у «гарячих точках» фронту — зокрема поблизу Красногорівки, Лимана, Сіверськодонецька. Побратими згадують Івана як мужнього, відповідального воїна, який без страху виконував усі поставлені завдання.

Повномасштабну війну він зустрів на службі. Саме Іван 24 лютого 2022 року зателефонував рідним і повідомив про початок вторгнення. Дуже хвилювався за сім’ю, адже його рідне село опинилося під тимчасовою російською окупацією. Просив берегти себе та, за можливості, виїжджати.

Мати згадує, що за день до загибелі вони спілкувалися телефоном. Іван був у піднесеному настрої, вірив у перемогу, мріяв разом із побратимами звільнити рідну Херсонщину й вигнати ворога з української землі.

28 квітня 2022 року Іван Забунов отримав смертельне поранення поблизу міста Лиман Краматорського району Донецької області. Похований на Алеї Слави Матвіївського кладовища у місті Миколаїв.

За мужність і відданість Україні нагороджений нагрудним знаком «Учасник АТО», відзнакою командира оперативно-тактичного угрупування «Північ» (прижиттєво) та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Іван Забунов назавжди залишиться у пам’яті як світла людина, люблячий син і брат, відданий воїн, який віддав своє життя за свободу і майбутнє України.