Савченко Олександр Миколайович

23.08.1970-04.05.2026

Олександр Миколайович народився 23 серпня 1970 року у селищі Нижні Сірогози Генічеського району Херсонської області, закінчив Нижньосірогозьку середню школу. З юних років був працьовитим і відповідальним - у 17 років почав працювати механіком у районному Будинку культури. Після строкової служби в армії повернувся до рідного селища, де продовжив трудову діяльність: працював у Будинку культури, згодом -  охоронцем у Нижньосірогозькій районній державній адміністрації.

У 2020 році, після скорочення на роботі, підписав контракт зі Збройними Силами України. Служив у підрозділі радіаційного, хімічного та біологічного захисту у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, що базувалася у м. Нова Каховка Херсонської області. Його служба проходила на найскладніших напрямках. Ще до повномасштабного вторгнення, у листопаді 2021 року, виконував завдання в районі Лисичанська — на другій лінії позицій ЗСУ, так званій Сєвєродонецько-Лисичанській агломерації, яка мала стримувати ворога з боку окупованих територій (Попасна, Первомайськ).

У 2022 році Олександр перебував у зоні запеклих боїв, що розгорнулися під Лисичанськом, і українські військові стримували наступ ворога в надзвичайно складних умовах. Тут разом з побратимами Савченко потрапив у котел - окупанти намагалися здійснити оперативне оточення, інтенсивно обстрілюючи місто артилерією та ведучи штурмові дії з південного напрямку, і мали значну перевагу в артилерії, авіації та живій силі. Проте українським військовим вдалося уникнути повного оточення і вийти з Лисичанського котла.

У 2023–2024 роках Олександр Савченко брав участь в обороні Куп’янського напрямку, а згодом - у боях за Вовчанськ на Харківщині.

В 2025 році отримав тяжке поранення руки. Лікарям вдалося врятувати кінцівку, однак вона частково втратила функціональність.

Попри поранення Олександр не хотів залишати службу, прагнув залишатися поряд із побратимами, допомагати в міру своїх сил та можливостей. Адже не уявляв себе поза своїм підрозділом. 

Навіть після поранення говорив: “Я поїду до хлопців. Буду поруч, буду допомагати - я там потрібен”.

Однак під час проходження військово-лікарської комісії у Харкові його серце раптово зупинилося.

Олександр Савченко був вірний військовій присязі та народу України. Він проявив стійкість і мужність, гідно виконавши свій військовий обов’язок із захисту Батьківщини.

Поховання Савченка Олександра Миколайовича відбулося 20 травня 2026 року у місті Запоріжжя.

Нагороди:

- відзнака Міністра оборони України «За поранення».

- пам’ятний знак «За оборону Вовчанська».