Ульянюк Руслан Іванович

01.01.1982-08.10.2024

Військовослужбовець 3-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 61-ї окремої механізованої Степової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Позивний "Руля".

Народився Руслан Іванович 01 січня 1982 року у селищі Нововоронцовка на Херсонщині. Зростав у теплому родинному колі, змалку привчався до праці та відповідальності за власні вчинки. Навчався у місцевій загальноосвітній школі №2, де й здобув базову середню освіту. У пам’яті вчителів та однокласників він залишився товариською та чуйною людиною, завжди готовою прийти на допомогу.

Після школи Руслан здобув цивільну спеціальність водія, що дозволяло йому впевнено почуватися за кермом будь-якого транспорту. Працював експедитором і комірником у ПП «Таврія», де його дуже поважали за чесність і працелюбство. Мав «золоті руки»: не боявся жодної фізичної роботи, самостійно опанував будівельну справу та тривалий час працював у цьому напрямі разом із батьком.

Найбільшою цінністю у житті Руслана була його родина. Разом із дружиною він виховував двох синів. Для рідних, друзів та побратимів він  був щирим, життєрадісним чоловіком, який за будь-яких обставин зберігав оптимізм і любив повторювати: «Після чорної смуги завжди буде біла».

16 липня 2024 року, залишаючись вірним Військовій присязі та українському народові, Руслан (позивний Руля) був мобілізований на захист суверенітету України. Військовий шлях розпочав в одному з навчальних центрів Збройних Сил України, де успішно опанував ази військової справи та здобув військову спеціальність. Подальше виконання бойових завдань здійснював на посаді номера обслуги 3-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 61-ї окремої механізованої Степової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

08 жовтня 2024 року під час виконання складного бойового завдання поблизу населеного пункту Уланок Суджанського району Курської області, захисник зник безвісти. Його сім’я пережила важкий період невизначеності й тривоги, зберігаючи віру в диво, якого так і не сталося... У серпні 2026 року надійшло офіційне підтвердження: того осіннього дня солдат мужньо прийняв свій останній бій і загинув, віддавши життя за Батьківщину.

Свій останній спочинок військовослужбовець знайшов у рідній Нововоронцовці.

                                                                                «Нам так бракує

 твоїх міцних обіймів, таточку... 

Ти наш біль і наша найбільша гордість»

(Діти)

        «Ти був моєю опорою,  моїм Всесвітом і моїм життям.  

 Тепер ти — мій Ангел-Охоронець на небесах. Люблю тебе вічно»

            (Дружина)

«Немає слів, щоб виміряти біль втрати...

 Ти жив як Герой і пішов у вічність із честю.

Твоє ім’я  назавжди в серцях нашої родини»

(Рідні)