Коли залишаються тільки документи і пам'ять: історія евакуації Івана Григоровича та Валентини Олексіївни

Іван Григорович та Валентина Олексіївна виїхали з Олешок після підриву Каховської ГЕС. Тепер живуть у модульному містечку в Ірпені. Згадують, що їх одразу зустріли земляки — тут багато людей з Каховки, Херсона. І хоч приміщення мале, є всі умови: попрати, туалети, душ, безоплатні їдальня, газ та світло.

У день підриву вода затопила їхній дім на 4 метри. За 10 днів зійшла — стелі, перестінки, вся глина завалилися, все перемішалося.

І такий був ступор… В нас були тільки документи, ми нічого з собою не взяли. В дружини було кілечко якесь, я козакував 25 років — полковник українського козацтва, ми з дітьми займалися, був депутатом — форми, нагороди, все лишилося там.

За місяць знайомі та волонтери допомогли доїхати до кордону з Сумщиною. Дісталися Києва, де зустрів онук. Майже рік жили в передмісті у родичів, та переїхали в Ірпінь ближче до онука — і вже 2 роки тут.

Чоловік родом із Ромнів на Сумщині, а на Херсонщину потрапив після навчання. Валентина — з Олешок. Зробили дім у 70-х, тримали курей, теплиці, город — росло все: помідори, огірки, салати, картопелька. Черешня, полуничка. У підвалах чого тільки не було: 100 л вина, різні коньяки, багато закаток. Зараз отримують і картоплю, і багато всього від друзів, з якими навчалися ще в 60-х і досі спілкуються: ті надсилають по 10-11 посилок.

Це історія про непросте, але життєво важливе рішення. Дізнайтеся зараз про виплати, житло, транспорт для вчасної евакуації на гарячій лінії 1548. Буде складно, але врешті все буде добре.